третій фільм циклу “Жива УПА”
рік виходу 2019
синопсис
У м. Коломия на Івано-Франківщині проживає 95-річний сотенний Української повстанської армії Мирослав Симчич (бойове псевдо – «Кривоніс»). Він – єдиний командир УПА, що живий донині. І він розповідає свою нелегку історію.
Після закінчення архітектурного технікуму у 1943 році молодий хлопець вступає до загону УПА. Командири швидко помічають кмітливого бійця на псевдо «Кривоніс» і при першій нагоді відправляють до старшинської школи.
По навчанню вправний кулеметник отримує офіцерське звання і направляється на Буковину для ведення пропагандивної роботи. Після утворення Березівської сотні УПА, у яку ввійшли виключно земляки Мирослава, молодого бійця повертають у Карпати і призначають чотовим.
Під час боїв за село Космач-бандерівську столицю він отримує завдання заблокувати дорогу Яблунів – Космач і не допустити надходження військ НКВС до села.
Сотня під командуванням Кривоноса виграє бій під Космачем, який в подальшому отримує назву Рушірського бою. Загін більшовиків розгромлено. Мирослава Симчич отримує поранення. Скільки насправді було загиблих з обох сторін по сей день залишається невідомим. Джерела НКВС говорять про 13 загиблих військових і 34 загиблих бійців УПА. Повстанські донесення називають цифру у 100 вбитих більшовиків та двох упівців. А у 1968 році на допиті в НКВС Мирослав Симчич дізнається, що його сотня знищила 376 НКВДистів. Достовірно відомо лише те, що командир з’єднання Дєргачов та кілька офіцерів загинув у перші хвилини бою.
Наступні два роки Березівська сотня рейдує групами, переховуючись у криївках. Сотенний Кривоніс обходить своїх побратимів, і під час одного з обходів його виказують НКВС. У хаті Кривоніс з товаришем відстрілюються від 49 солдат. Хату підпалюють і непритомних бійців беруть у полон. Товариш Кривоноса помирає від тяжких ран, а Мирослава везуть на допити у Станіславів.
Спочатку командира УПА намагаються вербувати. Потім катують. Він не здається і отримує 25 років таборів і 5 років ураження в правах.
У таборі боротьба продовжується. І, не встиг Симчич вийти на волю і оселитись у Запоріжжі, як його знову заарештовують.
Всього Мирослав Симчич відбув у радянських таборах 32 роки, 6 місяців і три дні. Повну реабілітацію отримав лише у 2017 році.
| Назва/Title | Жива УПА: фільм третій. Я не з неба | The Ukrainian Insurgent Army Alive: Orest |
| Країна/Country/-ies of production | Україна | Ukraine |
| Хронометраж/Running time | 00:30:00 | 00:30:00 |
| Категорія/Category | Документальний | Documentary |
| Жанр/Genre | Біографічний, історичний, драма | Biography, historical, drama |
| Режисер/Directed by | Марія Яремчук | Maria Yaremchuk |
| Сценарій/Written by | Алла Мегель | Alla Mehel |
| Оператор/Director of photography | Андрій Кисельов | Andrii Kyselov |
| Аранжування/Music performed by | Григорій Лук’яненко | Hryhorii Lukianenko |
| Монтаж/Edited by | Марія Яремчук | Maria Yaremchuk |
| Звукорежисер/Sound by | Григорій Лук’яненко | Hryhorii Lukianenko |
| У ролях/Cast | Богдан Максименко | Bohdan Maksymenko |
| Продюсер/Produced by | Марія Яремчук, Алла Мегель | Maria Yaremchuk, Alla Mehel |
Нагороди фільму
- основна програма форуму «Кінохвиля», м. Тернопіль, 2019
- VII міжнародний фестиваль історичного кіно “Поза Часом”, м. Київ, 2020. Кращий історичний фільм
- Фестиваль дитячого кіно “Золоте Курча”, 2020. Краща операторська робота